Подорожі по тому світу

Може, не було й на всьому світі кращих діток, як у нашої панни. Було в неї дві дочечки. Старшеньку звали Ганнуся, а меншеньку — Катруся. І що ж то були за дітки, коли б ви їх бачили! Як дві зірочки Божі на небі. От же недовго й повтішалась ними бідна пані: забрав їх обох Господь милосердний; бо це вже звісна річ, що Господь краще собі бере, а плохше людям осталяє. І що ж то попоплакалась і повбивалась за ними наша пані! Правдиво сказано, що як мати плаче, то мов річка ллється.

Старі люди і Смерть

Були собі дід і баба. Діти їх полишали, і вони жили самі. На старість ослабли. Баба сиділа на печі, а дід на постелі лежав. Аж тут пукає хтось у двері.

- Можна! — гукнула баба.

Заходить до хати Смерть і каже бабі:

- Збирайся, підеш зо мною. Доста тобі на сім світі жити.

Баба зачала проситися:

- Я ще хочу трохи жити.

Де смерть не має стичности з людиною

Був собі великий багач і мав одного сина. Той син уже став парубком. Пора вже йому женитися, а він не жениться. І зачав він слабувати, спадати з тіла, жовкнути. А тато дивиться на него та й питає жінки:

- Що це наш син так подався, все слабує? Він, — каже, — щось переживає. Запиталася би ти його. Бо він у нас — одна надія. Ми ж більше дітей не маєм. Може, якась дівчина не хоче за него йти? Би він тобі сказав, що з ним.

Мама його питає:

- Скажи, сину, що тебе болить? Ти марнієш. Може, за тебе дівчина не хоче йти, котрої ти хочеш?

А він все відповідає, що «нє» та й «нє». Не то й не то. І каже він їй:

- Мамо, я буду йти в світ.

- Куди будеш іти? І чого тобі йти? У нас таке багатство, а ти ж у нас оден син. Повмираєм, як ти підеш.

А він каже:

- Мамо, я піду шукати такого краю, де смерть не має стичности з людиною.

Як кум бідного чоловіка лікарем зробив

Був біден чоловік. Мав дуже багато дітей. Так багато, що вже ніхто не хотів іти до нього в куми. Та й найшлася ще одна дитина. А жінка каже:

- Це вже не треба хрестити. Хто піде до тебе в куми?

- Ні, — сказав чоловік, — я йду шукати кумів.

Пішов він і знайшов дідика. Іде дідик по дорозі, а чо­ловік каже:

- Ідіть до мене в куми.

- Добре, — каже, — піду.

Як чоловік Смерть зачинив

Був один чоловік, дуже бідний. Та пішов шукати хліба. Жінці оставив кілька ринських та й каже:

- На тобі, хоч на чорну годину будеш мати, поки я вернуся. Може, десь щось роздобуду.

Ходив він по світу, перечував, де багаті пани, та й перечував по дорозі за великі ворожбити. У тих теж мож щось роздобути. Грошей він уже назбирав, а хліба ніхто йому не давав. Він ходив, аж раз зайшла його ніч. Вже дійшов до краю села, та й страх його об’яв великий, бо треба вже надворі або під лісом ночувати.

Як закопали Смерть

Колись давно ходила Смерть селами. І кожен її бачив. Вона мала з собою свої інструменти, мала воду, ніж, вогонь і воловід. Бо деякі люди топилися, другі від ножа гинули, треті горіли на вогні. А були й такі, що ві­шалися.

Раз сімейний чоловік робив коло хати. Нараз ди­виться, іде з одної вулиці смерть. І повертає у його вулицю, до його хати. І каже йому:

- Ти йшов почерез друге село до брата. А там при дорозі є на полі хати. Там горять свічки. Котра людина тільки народилася, то починає горіти маленька сві­чечка. А котра середня людина, то свічка до середини догоріла. А котрий старий, то свічка вже блимає. Як вона погасне, то той чоловік умре. А там твоя свічка блимала. Ти чого її підновив? Хто тобі це сказав? Тепер я буду тебе потинати. Маєш умерти. Скажи своїй рідні, най роблять гроб. І третьої днини мають тебе ховати.

Сказала це Смерть і пішла далі — потинати інших людей. Діти плачуть, жінка плаче, що вже чоловік умре і не буде в дітей тата.

Смерть

Був собі чоловік багатий, і був він недобрий хазяїн; і не вибувають у його наймити. Підходить до його парубок, здоровкається і каже:

– Треба вам, хазяїне, робітника? Мені люди посовітували.

– Треба, – каже.

– Ну, так найміть мене на год.

– Можна, – каже, – що тобі за год?

– Мені грошей не треба, я лічити не вмію. А нехай, як я год прослужу, хазяйка ваша зварить мені борщу та каші у маленьких горщечках, тільки щоб не сердилася, як буде варити.

Бідний чоловік і Смерть

Казка починається з бідного чоловіка. Той чоловік мав дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий уродився. Вже у своїм селі соромився хрестити, бо не мав що покласти на стіл кумові. Каже жоні:

— Візьму я дитину й понесу на друге село. Там найду чоловіка, котрий подержить дитину, й не треба гостину.

Іде він і зустрічає жінку. У жінки лице завите. Він поклонився, а жінка відклонилася. Почав чоловік казати:

— Жінко, ви б не подержали мою дитину, не були б за маточку?

— Та чому ні?

І похрестили дитину, й маточка несе дитину додому. Приходять додому, а кумі нічого дати їсти.

Як умирає багатий і як бідний

Жив один шустер. Його жона була дуже побожна й часто ходила до церкви. Але не молитися, а з попом любитися.

Чоловік знав і раз каже жоні:

- Небого, не ходи ти так часто до церкви, бо ще впадеш і ногу або руку зламаєш.

- Ні, я не впаду. Мені треба ходити до церкви, бо я люблю молитися.

І взяла гарне плаття, пішла. А чоловік тим часом побіг на фару й так, аби ’го ніхто не втямив, ліг в по­пову постіль і чекає. Раз приходить його жона й просто на постіль. Думає, що там пан превелебний.

Шустер в темноті схопився з постелі й давай пали­цею жону по хребті, по заду. Побив, побив так, що впала на землю й не годна встати.

Як багач Смерть обдурив

Прийшла Смерть до багача, стала коло порога й каже:

- Нажився ти, чоловіче, на цім світі — не маєш за чим шкодувати: добро само пливло тобі до рук. Але як би тебе розкоші не тішили, мусиш лишати їх і збира­тися на той світ, бо такою є на те Божа воля.

- Йой, та хіба ти, Смерте, не знаєш, — мало не плачучи каже багач, — де ж я нажився? Я ще й не починав жити. Замолоду будував хату, дрібонькі діти повелися, не доїдав, не досипав. Ледве-м недавно з нестатків видряпався, а ти уже забирати прийшла. Май хоч трохи сумління наді мною.

- Що поробиш? — не відстає Смерть. — Так у тебе на роду написано. Мусиш іти, хоч тобі й не хочеться.

Чоловік і Смерть

Ішов чоловік, а назустріч йому — Смерть.

- Добрий день! — каже Смерть.

- Доброго здоров’я!

- Куди, чоловіче, йдеш?

Дивиться на неї чоловік — чужа баба, незнайома, та й питає:

- Звідки ви, бабо?

А та каже:

- Я — Смерть. У мене немає знайомих, немає кумів, немає товаришів — нікого немає. Кому приходить кінець, до того йду.

Смерть-кума

Так був бідний єден чоловік. Та й мав дитину — уро­дила му жінка. То він ходив по куми, і ніхто не хотів іти кумити. Понесли до ксьондза хрестити; здибає він бабу, а то смерть була. А вона ся питає до того хлопа:

«Та чому ви, їно баба та й ви, ідете до хресту?»

Він каже:

«Бо я бідний чоловік, то ніхто не хотів іти!»

Тота баба каже до нього:

«То я піду!»

«Та ходите!»

Мамине серце

Повдовіла молода жінка. Лишилася їй маленька ди­тина. Жили вони з тією дитиною у хатині за селом. Мале хворіло три роки. Дитина плакала, жінка ночами сиділа над нею, виспівувала пісеньки, колисала — три роки не спала, ні від кого не мала помочі — така трудна падала з ніг, як солома.

Три роки стояла Ніч під вікном і вислуховувала ті співанки.

Але одного разу приходить дідусь, ковтає до вікна та й каже:

- Пусти мене, жіночко, до хати переночувати, бо я замерзаю.

Солдат та Смерть (казка)

Прослужив солдат у царя тридцять три роки, і вийшла йому одставка. Дав йому цар три копійки, він і пішов собі. Ішов-ішов, аж перестрівають його три старці:

- Сотвори, служивий, милостинку.

- Нате.

Вийняв копійку і оддав. Трохи згодом перестрівають його ще три старці.

- Сотвори, служивий, милостинку.

- Нате.

Оддав другу копійку. Під вечір вже ще три старці просять:

- Сотвори, служивий, милостинку.

Як чоловік кумався зі смертю (казка)

В одному селі жив дуже бідний чоловік. Був біднішим за церковну мишу. А знаєте, що церковна миша нічого не знайде в церкві — хіба візьметься гризти камінь або попівські ризи. Не те, що ґаздівська. Для цієї на горищі знайдеться качан кукурудзи, купа пшениці, сало, овес, довжанка молока у коморі, грудка сиру — пий, їж, веселися!

Отже, церковна миша бідна, а наш чоловік ще бідніший. А дітей у нього стільки, як на решеті дірочок, і всі дрібні, такі, якби їх хто з мішка висипав. А кого милостивий господь благословить великою сім’єю, то в додаток дасть йому і злидні, тісноту, нестаток... Так було і з нашим чоловіком. Мався він мізерно, та нічим не міг собі зарадити і ні про що не думав, коли лягав спати. Та скільки разів дитинча не народилося, все казав: «Дав бог зайця, дасть йому і корча!» — І так проживав чоловік з дня на день.

Кума Смерть (казка)

У сім'ї одного бідного чоловіка народилася перша дитина. Ходив він по селі і не міг знайти кума, бо був дуже бідний. Усі знали, що він не має що дати їсти, і не хотіли йти до нього за кумів. Дитина лежить нехрещена, а мати через це не має права вийти з хати. Навіть до керниці за водою не має права вийти. Вона знов посилає чоловіка:

— Іди шукай кумів.

Він знову ходив по селі, питав, просив, і ніхто не хотів іти. Вертається він додому і здибає якусь чужу бабу. Та баба питає:

— Куди ти ходив?

— Ходив шукати когось у куми. І не знайшов.

— Іди додому і скажи жінці, най пополоче і висушить пеленки. Я зараз буду в тебе.

Жінка пополокала пеленки, висушила їх і чекає. Приходить та баба.

Дівчина і Смерть

Одна дівчина ходила просити па весілля. І от зустрічає вона по дорозі Смерть. Дівчина спочатку злякалась, а потім і її запросила на весілля.

А Смерть і каже:

— Завтра в себе на весіллі ти помреш, як тільки сядеш за стіл. Але ти можеш і не вмерти. Є у вашому селі баба, якій 95 років, їй судилося прожити ще 5 років. Піди й попроси її, якщо вона погодиться вмерти за тебе, то ти ще проживеш 5 років.

Пішла дівчина до тої баби, а баба не погодилася...

— Прожила я 95 років, то й проживу ще 5, коли судилося. Скільки не живи, а все жити хочеться!

На другий день та молода тільки сіла на весіллі за стіл,— так зразу й померла.

(Благослови, Мати / Упоряд. Л. Іваннікова. - К., 1995)