Той світ у голосіннях

«Той світ» фігурує і в голосіннях: «Відкіля тебе, мій синочку, виглядать? Чи з глибокого яру, чи з далекого краю...» (Катеринославська губ).

(Свєнціцький І. Похоронні голосіння // Етногр. зб. — Т. ХХХІ-ХХХІІ. - Львів, 1912. - С. 58).

«Як буду я вас, мій батеньку, в гості дожидать,

То буду к Божеству стежечки прокидать,

А к Великоднім святкам — доріжечки промітать,

А к Святій неділі буду стежечки травицею (за)стелять...» (Лубенський пов.).

(Свєнціцький І. Похоронні голосіння // Етногр. зб. — Т. ХХХІ-ХХХІІ. - Львів, 1912. - С. 70).

Ти дубе Тимку, а ясен Пазя

Калину садили на могилі козака, цей звичай фіксує народна пісня:

Казав собі насипати високу могилу,

Казав собі посадити в головах калину:

Будуть пташки прилітати калиноньку їсти,

Будуть мені приносити від родоньку вісти!

Пошанування в дев'ять днів

У нас, коли людина помре у суботу, п’ятницю помре, то в неділю гарача (пошанування померлого). Хотя й в суботу помре, тоже в неділю гарача. Хотя вона помре в понеділок, тоже в неділю гарача. Воно то неправильно, воно то должно бути дев’ять днів, щоб було дев’ять днів. У нас на Поліссі так. Ми свою маму хоронили в суботу, вона в п’ятницю померла, а в неділю поминали на гарачу службу. Гарача служба то була. А через сорок днів була сорокова. Тоді вже кожної неділі поминають в церкві, коли йдуть до церкви. Я хожу кожної неділі, я в хор ходю. Кожної неділі я книжечку взяла, записала ім’я чоловіка, матера, батька та чоловікового батька, своїх таких, то тьотку, то інших... А вийде рік, тоді тоже на гарачу подам.

Поховання та пошанування померлих

Мама померла в мене на руках. Вона так довго міє лієжала. Тиждень така вже лієжача була і померла... Прийшла сусідка Надя (кума). Мама померла о пів на дев’яту годину. Нарадили. Ночували коло неї. Сиділи сусіди. Свічки палили. І на другий день о пів на другу хоронили. До труни все дали: одіж, взуття. Свічки мають горіти цілу ніч. Одна догоряє, другу запальвають.

Про те як споряджають померлих на той світ

Як умре, то вже, звісно, зав’яжуть йому у сорочку шаг, щоб купив собі місто на тім світі. А бабі-сповитусі кладуть у домовину палицю, а до пояса прив’яжуть хусточку з маком. Палицею вона буде одбиваться від своїх внучків, бо тії нападуть на неї — нащо вона їх на світ випустила! Як же вже прийдеться їй круто, то кине їм жменю маку; поки вони позбирають, вона і втече.