Мамко наша, любко наша

— Мамко наша, любко наша!
Уже ходить по вулиці смерть же ваша.
— Діти мої, квіти мої!
Зачиніте ворітечка, не пустіте її!
— Мамко наша, любко наша!
Та вже ходить по подвір’ї смерть же ваша.
— Діти мої, квіти мої!
Зачиніте сінні двері, не пустіте її!
— Мамко наша, любко наша!
Та вже ходить по сінечках смерть же ваша.
— Діти мої, квіти мої!
Зачиніте хатні двері, не пустіте її.
— Мамко наша, любко наша!
Уже стоїть у порозі смерть же ваша.
— Діти мої, квіти мої!
Обступіте, не пустіте, відженіте її!
— Мамко наша, любко наша!
Уже стоїть коло полу смерть ваша.
— Діти мої, квіти мої!
Попадайте навколюшки та просіте її.
— Ой смерте наша, смерте наша!
Не бери ж ти мами від нас!
Не бери ж ти мами від нас,
Бо посиротиш же ти нас.

Мамко моя, голубко моя...

Мамко моя, голубко моя
Мамко моя, голубко моя,
Мамко моя, зозулько моя,
Мамко моя, порадичко моя!
Де ми ся зійдемо, де ми ся
порадимо?

Ой Боже, ой Боже...

Ой Боже, ой Боже, з високого неба
Почуй ти молитву мою!
Прийми мою душу до самого раю,
А тіло — в сирую землю!
Насипте на мені високу могилу,
Нехай вона травою заросте!
Посадіть на мені червону калину,
Вона навесні зацвіте!
І будуть до неї пташки прилітати,
Будуть щебетати мені.
А я не почую, бо буду лежати
В могилі сирої землі.

Моя домовина — хатонька темненька,
А в неї віконця нема.
Я буду лежати, буду спочивати,
Як в полі билинка одна.

Ой, матінко, матінко наша

— Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в воротях —
чи не смертонька ваша?

— Ой дітоньки, дітоньки, соколята мої,
Зачиніть ворота, не пускайте її.

— Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в порозі —
чи не смертонька ваша?

— Ой дітоньки, дітоньки, соколята мої,
Зачиняйте двері, не пускайте її!

— Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть у хаті —
чи не смертонька ваша?

— Ой дітоньки, дітоньки, соколята мої,
Дайте хліба й солі, виряджайте її.

— Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в головах —
чи не смертонька ваша?

— Ой дітоньки, дітоньки, соколята мої,
Засвітіть свічку, дайте в руки мені.