Старі люди і Смерть

Були собі дід і баба. Діти їх полишали, і вони жили самі. На старість ослабли. Баба сиділа на печі, а дід на постелі лежав. Аж тут пукає хтось у двері.

- Можна! — гукнула баба.

Заходить до хати Смерть і каже бабі:

- Збирайся, підеш зо мною. Доста тобі на сім світі жити.

Баба зачала проситися:

- Я ще хочу трохи жити.

І вказує баба на діда, аби Смерть його брала. А вона не прийшла за дідом, вона прийшла за бабою. І пішла Смерть, ще бабу лишила.

Прожила баба якийсь там тиждень, знов приходить Смерть і каже:

- Збирайся, ходи, вже доста тобі на сім світі жити. А баба їй:

- Та надворі так студено, мороз. Як іти з печі?

Та й знов показує пальцем на діда. І знов пішла Смерть, лишила їх обох.

Минув ще тиждень, і Смерть приходить утретє. І цього разу вже забрала бабу. А дід ся лишив. А через пару день прийшла і забрала діда. Помер і дід.

(Зап. 16. 07. 1992 р. від С. Бойків (1930 р. н.) у с. Одещина Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. Українські народні казки: Книга 12. Казки Покуття: Ч. І / Зап., упоряд. М. Зінчук. — Тернопіль, 2005. — № 137).