Так був бідний єден чоловік.
Та й мав дитину — уродила му жінка. То він ходив по куми, і ніхто не хотів іти
кумити. Понесли до ксьондза хрестити; здибає він бабу, а то смерть була. А вона
ся питає до того хлопа:
«Та чому ви, їно баба та й
ви, ідете до хресту?»
Він каже:
«Бо я бідний чоловік, то
ніхто не хотів іти!»
Тота баба каже до нього:
«То я піду!»
«Та ходите!»
Прийшли вже від хресту
додому та й засадив тоту куму за стіл, але ніц не дає їй їсти, ні пити. Аж баба
каже до нього:
«Та ідіте, газдо, дайте що
їсти та й пити, ба аякже ж?»
«З щирого би-м вам серці
дав, та нема ніц, нема на язик що покласти!»
«Ідіть лише до комори, там
є, кілько хоч, а ви так кажете».
Він пішов до комори, а там і
вино є, горівка, м’ясо, хліб. Та й він то вніс до хати, зачав гостити.
А вона каже:
«Я-то їсти не буду, ані
жити, бо я, — каже, — є смерть! Видиш, то я тобі дала тилько всього, коли ти
мене закликав в куму; то ще ми ся підпиши, то будеш мати всього маєтку много,
кілько хочеш!»
Та й він її ся підписав.
Тогди она каже:
«Я ти зроблю дохтором; то
будеш по слабих людьох ходив; як я буду в голові, то будеш казати, що умре, а
як в ногах, то подужає!»
То вже він так все ходив з
нев. Як де був слабий хрестьянин, то все їхали по нього. Єдному дав раду,
другому, та й такий ся багач зробив великий — страх! Та й він із нев ходить та
й ходить.
Та й раз питається її:
«Смерте, що би тобі зробити,
аби ти людей не пожирала?»
А она каже так до нього:
«Мені би ніхто ніц не зробив
із людей, хіба би хто мене способом на червону яблоню висадив і терньом
обложив, то я би вже, — каже, — нігди не злізла!»
Та й у нього була забава1
велика, та й смерть була в нього. Він собі виліз на яблінку та й каже до
смерті:
«Кумо, та ходите й ви на
яблінку, туй видно всьо так файно, ходіть!»
Так смерть вилізла на
яблінку, а він борзенько та й ізліз, обложив яблінку терньом та й там її лишив.
Смерть така голодна, щось два роки сидить на яблінці. Така голодна, так страх
просить його:
«Куме, пусти мі, бо я вже не
можу дихати!»
Але він її не хотів пустити.
Тогди она до нього каже:
«Як ти мене пустиш, то буде
цілий світ твій».
Та й она злізла, і його на
самий перед хотіла затяти. Та й каже до нього:
«Я вже дуже зголодніла, то
маю ся твоїм тілом поживити, а кров’ю напоїти!»
Але він ся ще випросив на
єден день жити.
Тогди він си зробив таку
колиску, так, що ся обертав. Як смерть прийде до голови, то він ся ногами
оберне. Та й все ся так обертав, а смерть така голодна, що страх! А ту нікого
не вольно їй брати, йно його. Так він все так робив щось чи три роки, чи штири.
А потому она взяла та й зробила так, аби він бідний був. Так збіднів цівком,
як перше був. Та й як вже так бідний став, то її ся тогди дав (здався) та й
зараз умер. Та й вже тогди так люди умирали, щодня по двайцятеро, по
трийцятеро, так ся дуже смерть роз’їла. Та й так вже умирають і до нинішнього
дня.
1 Зібрання, на якому розважаються,
веселяться.
(Зап. Ю.Яворський
в Доброгостові від М. Стецівки. Яворский Ю. Памятники галицко-русской народной
словесности. — К., 1915, вип. 1. — С. 13-14. Легенди та перекази / Упоряд. А.
Іоаніди. — К., 1985. — С. 152- 153).
Немає коментарів:
Дописати коментар