Як умирає багатий і як бідний

Жив один шустер. Його жона була дуже побожна й часто ходила до церкви. Але не молитися, а з попом любитися.

Чоловік знав і раз каже жоні:

- Небого, не ходи ти так часто до церкви, бо ще впадеш і ногу або руку зламаєш.

- Ні, я не впаду. Мені треба ходити до церкви, бо я люблю молитися.

І взяла гарне плаття, пішла. А чоловік тим часом побіг на фару й так, аби ’го ніхто не втямив, ліг в по­пову постіль і чекає. Раз приходить його жона й просто на постіль. Думає, що там пан превелебний.

Шустер в темноті схопився з постелі й давай пали­цею жону по хребті, по заду. Побив, побив так, що впала на землю й не годна встати.

Шустер скочив через оболок — і домів. Робить свою роботу. Раз чує — прийшла жона. Ледь талапає й крекчучи відчиняє двері:

- Йой, йой, йой...

- Що ся стало?!

- Йой... не слухала я тебе. Не треба було мені йти до церкви, бо на вулиці ковзко. Впала-м і дуже-м ся побила...

Чоловік чиниться, що нич не знає. Жона лягла в постіль і йойкає.

- Небого, ти дуже хвора. Може, прикликати попа, аби тя висповідав?

- Йой, йой, та приклич...

Привів шустер попа й лишив у кімнаті коло жони, а сам вийшов на двір. А тоді жона встала з постелі, вхопила кочергу й да­вай молотити пана превелебного. Той налякався, що жона збісилася... Реве. Ледве втік.

Шустерова жона скоро вмерла, й він лишився вдів­цем. Раз ішов до міста за матеріалом й стрітив по дорозі жону в чорнім платті. То була Смерть. Розговорилися. Жона звідає, куди держить путь.

- Йду купити матеріал, бо я шустер. Вмерла ми жона, й бідую сам, мучуся.

- Мучишся, ай бо смерті боїшся?

- Я смерті не боюся, лиш хотів би-м видіти, як умирають багаті люди й як бідняки.

- Но, кой хочеш, то увидиш. Знай, що я — Смерть!

Шустер аж тепер втямив, що жона держить косу на плечах, а в руках — довбню. Лице, ноги, руки — кістяні. Каже вона:

- Підеш там і там до багатого пана й увидиш, як умирають багаті люди.

Шустер пішов до того пана й припросився на ніч. Його не хотіли прийняти. Пан сидів за столом і щось писав і сердито кричав:

- Тілько вас, жебраків — як псів! Лінуєтеся робити й ходите жебрати.

Шустер повернувся до дверей — і видить: Смерть! Підійшла д’столові, поклала косу на стіл, а довбнею луснула пана по голові...

Тот вхопився руками за голову й зайойкав. Смерть ще раз вдарила. Пан впав головою на стіл і зачав йой­кати. Смерть третій раз махнула довбнею — і пан лиш затрясся й вмер...

Тоді з’явилися чорти й ангели, зачали виривати з пана душу. Перемогли чорти й понесли панову душу. Другі чорти наладили панові комашню. Пани сидять за сто­лом, а нечисті наплювали в тарілки, в погари, і пани смачно їдять, п’ють. Вони не видять нечистих, а шустер все видить.

Через кілька днів він знову зустрів у дорозі оту жону в чорнім платті.

- Но, куди держиш путь?

- Йду в місто за матеріалом.

- Но, ци видів-ись, як умирають багачі?

- Видів.

- Та ци хотів би-сь видіти, як умирають бідняки?

- Хотів.

- Підеш там і там.

І пішов шустер до бідної вдовиці, що хвора лежала на постелі, а двоє діточок коло неї плакали. Шустер відчинив двері й проситься на ніч:

 - Ци приймете ня переночувати?

- Чому ні. Нам і так нудно. А з вами, дідику, буде нам веселіше.

Лишився шустер в хижі й раз видить: стоїть коло дверей жона в чорнім платті з косою на плечах. Присту­пила до постелі й три рази хухнула на хвору, і та тихо вмерла.

З’явилися чорти й ангели, зачали виривати ду­шу. Перемогли ангели й понесли душу.

А сирітки радяться з дідом, що би приготувати на комашню.

І зарізали послідню курицю.

Шустер жив ще доста довго, а далі прийшла й за ним Смерть.

- Но, якою смертю хочеш вмирати?

- Такою, як бідна вдовиця.

Смерть три рази хухнула на нього, й він тихо вмер.

(Зап. у с. Горінчеві-Монастирці Хустського р-ну Закар­патської обл. від В. Холода. Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки / Зап. текстів та впоряд. П. Лінтура. —

Ужгород, 1969. - С. 224-227).