Подорожі по тому світу

Може, не було й на всьому світі кращих діток, як у нашої панни. Було в неї дві дочечки. Старшеньку звали Ганнуся, а меншеньку — Катруся. І що ж то були за дітки, коли б ви їх бачили! Як дві зірочки Божі на небі. От же недовго й повтішалась ними бідна пані: забрав їх обох Господь милосердний; бо це вже звісна річ, що Господь краще собі бере, а плохше людям осталяє. І що ж то попоплакалась і повбивалась за ними наша пані! Правдиво сказано, що як мати плаче, то мов річка ллється.

Завмирання

У народі збереглися оповідання старих людей, які завмирали, тобто деякий час не виявляли ознак життя. На запитання, що з ними було під час завмирання, вони відповідали, що були на тім світі, і розповідали різні бачення про те, які кари несуть люди за злі діла і нагороди за добрі.

Пречиста просить за грішні душі

Побачивши, що всі (ангели) нічого не осягли і Гос­подь святих не слухає і ласку свою від грішних віддаляє, Пречиста сказала тоді:

«Де ж архистратиг Гавриїл, що провіщав мені «Радуйся!»? Де служитель престола? Де Іоан Богослов? Чому не станете разом з нами на мольбу до владики за грішних християн? Чи не бачите, як я плачу за грішниками? Прийдіть усі ангели, прийдіть усі праведні, оправдані Господом — вам дано молитись за грішних. Прийди й ти, Михаїле, старшино безплотних, до престола Божого, вели всім — припадемо перед невидимим Отцем і не рушимось, поки не послухає нас Бог і не помилує грішних».

Переселення душі в різних істот

З однією жінкою було ось яке привєденіє. Що пійде в поле жати або брать коноплі да поставить у печі страву, дак хтось повиймає з печі горшки да й повиїдає все чисто. Думала-думала — що б воно таке значило? Ніяк не збагнула. Прийде — двері позамикані, а в хаті тілько й зоставалась, що мала дитинка, може, в півгода, у колисці.

От вона ударилась до знахорки. Сяк-так упросила її, ублагала. Та й приходить. Подивилась, почмихала... сказано, — знахорка: зараз почула щось непевне.

Перекази про душу

*

Душа однієї молодої жінки прожила у своєї матері більше двох тижнів. Протягом цього часу душа нічого не їла, а тільки постійно сиділа над гарячим хлібом і вдихала в себе пару, що з нього виходила.

Моління святителів за душу

Три святителі: Василій Великий, Григорій Богослов і Іоан Златоуст під час свого земного перебування ходили разом, вчили народ, носили на плечах церкву Божу і в ній правили службу. Одного разу прийшли вони до болота і ледь-ледь перейшли його. Про це дізнався власник того місця і наказав побудувати через болото міст. Невдовзі господар помер і попав за гріхи в пекло. Через декілька літ святителі повернулися знову тим самим шляхом і, дійшовши до болота, здивувалися, що тут побудований міст. Тоді вони на мосту влаштували церкву і почали відправляти богослужіння за ту душу, яка зробила таке богоугодне діло. Як тільки вони скінчили літургію за упокій душі, як раптом при­летів у церкву ангел з обгорілими крильми. На питання святителів, чому у нього обгоріли крила, ангел відповів:

- Та душа, за яку ви молились і правили службу Божу, була в пеклі, на самому споді. Господь звелів мені винести її з пекла за те, що молитеся ви, і я ви­конав волю Господню; але наскільки це було дуже важко, ви можете пересвідчитися по обгорілих моїх крилах. Господь послав мене, щоб утішити вас.

Про душу

У народу нема ясного погляду на те, звідки береться душа: одні думають, що душа бере початок від матері немовляти і в той час уходить у тільце, коли немовля перший раз порушиться; другі думають, що душа по­ходить від Бога, але де ті душі побувають, що мають прийти на сей світ, се нікому не відоме.

Безсмертя душі

Слов’яни визнавали у людині особливу сутність, звану душею. За краледворським рукописом, вбита душа виходила з горла¹, літаючи, пускалася по деревах, тоді Морена супроводжувала її у чорну ніч. Так зображався кінець людини. Від Нестора та арабських письменників ми знаємо, що слов’яни спалювали² своїх померлих, а попіл ставили в посудинах на стовпах вздовж доріг і творили тризну, чи поминки на честь померлих.