Повірниця (жертва)

Як намножилося людей, що давалися дуже юдити (піддавалися Сатані), пішов Бог на вишину і вибрав собі повірницю-жертву. Вона була зроду така, як чоловік. На горі високо, межи небом і землею, де вона сиділа, росли лиш афини (черниці): жертва живилася ними, від того була чиста. Бог посилав її на землю, аби вона повіствувала, що діється на землі.

Не раз засилав її Бог карати людей вогнем. Як Бог посилав її на землю, то вона прикидалась у гадину з крилами, а на кінці хвоста була поцьорка, що на весь світ світила.

Бог зіслав її раз на землю, аби дивилася, чи моляться люди, а як зголодніла, нажерлася якоїсь мерші (стерва), що по потопі лишилася. Після того вона притяглася на гору на череві: летіти не могла, бо була дуже наїджена. 

Пречиста просить за грішні душі

Побачивши, що всі (ангели) нічого не осягли і Гос­подь святих не слухає і ласку свою від грішних віддаляє, Пречиста сказала тоді:

«Де ж архистратиг Гавриїл, що провіщав мені «Радуйся!»? Де служитель престола? Де Іоан Богослов? Чому не станете разом з нами на мольбу до владики за грішних християн? Чи не бачите, як я плачу за грішниками? Прийдіть усі ангели, прийдіть усі праведні, оправдані Господом — вам дано молитись за грішних. Прийди й ти, Михаїле, старшино безплотних, до престола Божого, вели всім — припадемо перед невидимим Отцем і не рушимось, поки не послухає нас Бог і не помилує грішних».