Як кум бідного чоловіка лікарем зробив

Був біден чоловік. Мав дуже багато дітей. Так багато, що вже ніхто не хотів іти до нього в куми. Та й найшлася ще одна дитина. А жінка каже:

- Це вже не треба хрестити. Хто піде до тебе в куми?

- Ні, — сказав чоловік, — я йду шукати кумів.

Пішов він і знайшов дідика. Іде дідик по дорозі, а чо­ловік каже:

- Ідіть до мене в куми.

- Добре, — каже, — піду.

- То йдіть до мої хати в таке-то село, а я ще піду куму найду.

Дідик пішов до хати, а чоловік той найшов і куму. Прийшли до хати, дідик-кум сказав дитину файно скупати. Скупали дитину, оповили. Сказав дідик на­носити води в горшки і засунути їх у піч. І файно так запахло в хаті. А чоловік каже:

- Жінко, ану подивись до тих горшків. Що там так файно пахне?

А вона каже:

- Е ні, чоловіче. Як кум сказав, щоб не дивитися, то я не буду.

Пішли куми з дитиною до церкви. Там охрестили дитину і прийшли додому. І сказав дідо:

- Витягай горшки з печі.

Ставили туди воду, а тепер там всячина зробилася їсти. Наїлися всі, напилися. Кума собі пішла, а кум ще лишився. Та й каже:

- Е, куме, як ти зле живеш! Знаєш що? Я би тебе навчив лікувати. За лікаря би ти був.

А чоловік каже:

- Що ви говорите, куме? Який з мене лікар, як я не вмію зеро написати.

- То не треба писати, — каже дідо. — Як прийдеш до хати, де буде хорий, подивися. І будеш видіти Смерть — як у ногах, то лікуй, а як буде в головах, то йди геть з хати.

В одного ґазди заслаб фест хлопець. Попродали вони корови, все попродали та й не годні вилікувати. А той чоловік каже:

- Ану йду я собі подивитися на того хлопця.

Взяв собі води в скляночку і пішов. Прийшов, подивився — Смерть сидить у ногах. Тоді він каже:

- Ану най я буду вашого хлопця лікувати.

- Ой, — каже, — та то скілько вже лікарів було — нічо’ не помагає.

А він каже:

- Ану най я своїх ліків дам.

Та й узяв ложечку маленьку, роззявив хорому рот та й усипав ложечку води. А хлопець подивився так весело. Він каже:

- Я ще дам одну.

Та й дав йому ще ложечку. І пішов чоловік т’хаті. А слабий хлопець підоймився, як п’яний, та й каже:

- Я хочу їсти.

(А він уже давно не просив їсти). Тоді тато хлопця пішов до того ґазди та й каже:

- Йди, бо хлопець хоче їсти. Чи йому давати, чи не давати?

Він ще пішов до нього і ще йому дав ложку води. Та й каже:

- Треба йому давати їсти. Як він хоче їсти, то як не дати?

І пішов той чоловік назад додому. А вони дали хлопцеві попоїсти, і хлопець уже встає.

Люди кажуть:

- Кілько ми лікували, нічого нам лікарі не помогли. Аж оцей дідо поміг. Тепер треба дідові заплатити. Що він буде хотіти?

Спиталися того чоловіка, а він сказав, що нічого не просить.

- Що дасте, те й буде.

А той ґазда каже:

- Йому треба збіжжя, бо в нього голодні діти.

Дали йому збіжжя. І такий він рад, що має що дітям їсти дати.

І зачав він далі лікувати. І лікував, і лікував він так, що вже й сини поженив, доньки повіддавав. Ще лишилася одна, та наймолодша, що її хрестили чужі куми. І сказав чоловік:

- Я буду, жінко, шукати кума та й куми. Будемо робити ріщиння.

Як пішов чоловік, так і пішов. Так що жінка й ріщиння зробила, а його нема. А чоловік пішов на те місце та й там найшов того діда. Та й каже:

- Куме, треба йти на ріщиння.

А кум каже:

- Я не маю як іти. Охрестити я прийшов, а так я не маю коли йти, бо маю велику роботу.

- А що таке, куме, маєте робити?

- Ади, на цій долині я маю свічки. Одні горять, другі гаснуть. Мені треба їх пильнувати.

А чоловік каже:

- Куме, возьміть і мене. Та й покажіть мені, котра моя свічка.

- Підеш, я тобі покажу, — сказав дідок.

Пішов чоловік з кумом дивитися на свою свічку і забув на ріщиння йти. А кум показав чоловікові, що вже лиш отака його свічка маленька. Та й вернувся додому чоловік, бо вже треба було вмирати. А жінка каже:

- А чого ж ти не подивився, яка моя свічка завелика?

І на цім кінець.

(Зап. в С. Текуча Косівського р-ну Івано-Франківської обл. від В. Біланюк (1916-1983) 8. 03. 1983 р. З невичерпної криниці: Казки Українських Карпат / Зап. і упоряд. М. Зінчук. — Львів, 1994. — С. 82-84).