Думка про поділ у народному світогляді померлих тварин
на природно вмерлих і померлих незвичайною смертю, яка має важливе значення для
питання про близькість уявлень за тварин і людей, є нова, нещодавно лише
ґрунтовно порушено питання про такий поділ мерців-людей — я розумію поважну
працю проф. Д. К. Зеленіна «Очерки русской мифологии, вып. 1: Умершие неестественной
смертью й русалки» (Пг., 1916), що досі залишається основною в цій царині. На твердженнях цієї розвідки ми й базуватимемось у
визначенні поняття «залежний».
Перше ніж перейти до здійснення свого завдання —
розгляду уявлень про залежних тварин, дозволимо собі коротко спинитись на
терміні «залежний» та змісті цього виразу.
«Многие народы земного
шара... — каже проф. Зеленін, — строго различают
в своих поверьях два разряда умерших людей. К первому разряду относятся... умершие от старости предки;
это покойники, почитаемые и уважаемые, много раз в году «поминаемые».
Совсем иное представляет собою второй разряд покойников, т. наз. мертвяки, или
заложные. Это — люди, умершие прежде срока своей естественной смерти, скончавшиеся...
скоропостижною несчастною или насильственною смертью... К ним же относятся и
«наложившие на себя руки» самоубийцы — удавленники, утопившиеся й т. п.,
равно как и опойцы... а также лица, проклятые своими родителями, равно как и пропавшие без вести...»1
