Дитяча могила

В селі Генделівці дуже багато різноманітних могил. Є місце, яке називають Камінням, де аж сорок дві могили стоять одна біля одної, а посередині одна дуже висока, вічно з голою вершиною, позбавлена трави від сонячної спеки. Інші розсипані по полях в різних напрямках. У могил є свої особливі назви, наприклад: Гостра, Чорна, Широка, Гудун-могила, Козарська могила.

Одна така могила стоїть собі окремо на від­стані півверсти і називається Дитячою. Вона не нале­жить до надто високих, а проте не так легко зійти на неї. А свою назву дістала вона від жахливого злочину, що трапився в давні часи.

Могила

Коло Галчинця¹ височіла Могила, в її підніжжі роздоріжжя перетиналося, наче рамена хреста; зверху вона заросла кущами й зіллям, а всередині, можливо, ховала пам’ятки минулого. Народні Перекази в міру своєї уяви дивні речі про неї оповідали. Не раз хлопці, пасучи вночі коней, бачили, як з кущів на Могилі виходили постаті, що мали дивні кшталти, скуп­чувалися, а потім, збившись у вогненний стовп, звільна сунули до села. Злякані хлопці, мов зайці, припадали до трави, але, коли побачать, що марево сяє, мов ясна заграва, то зриваються на ноги і сміливо женуть уперед — яскравість тоді блідне, починає тремтіти і, розплив­шись у повітрі, зникає. Повертаються малі звитяжці, радісно побликуючи, але марево нові загони світла з землі випроваджує і переслідує хлопчаків, наче тінь. А вони обернуться і знову в наступ кидаються, та так години й минають на змаганнях із маревом. А коли додому прийдуть, то так сипнуть оповідками, що батьки тільки головами хитають.

Свиридова могила

Був, кажуть, колись чоловік Свирид. То як дождався Великодня, то й думає собі:

«Кажуть люди — Велик­день. А побачу я, чи справді великий день? Чи багацько я виору?»

І от, на самий перший день світлого празника, запряг він до плуга волів да й з наймитами й пішов орать. Люди ж в церкві Богу моляться, а він оре. Уже й виходять зі свяченими пасками додому, на дзвониці, в дзвони дзвонять, а він ще оре. Тільки що почали, може, скибу десяту одкидать, аж під землею щось загуло страшно-страшно, так, як часом далекий грім загуркотить, і Свирид разом з волами так і провалився скрізь землю. А на тім місці стала могила. Вона й досі зветься Свиридова могила¹. То, кажуть, як інколи прийдеш на ту могилу да приложиш ухо до землі, то все неначе хто волів далеко поганяє, так і чутно: «Гей, гей!» 

Залізна Баба

Між селами Великою і Малою Селецькою здіймається гора. Здалеку-здалеку її видно. А на ній, наче шапка на богатирському чоловікові, — могила. Велика така, півколом іде. А поруч неї — вали. І гору ту, і могилу кличуть Залізною Бабою. Чому? Пояснюється це так.

Жила в цьому місці колись одинока вдова. Чоловіка її було вбито десь у бойовиську. І ніхто їй більше не припав до серця. Так і вікувала сама. І зналася вона гаразд на чарах. Тільки не на злих, відьомських, а на добрих. Могла хвороби травами лікувати, від різних напастей заговорювати. Того люди хоч і побоювались її, як чаклунку, однак і шанували.

А одного разу напали на сі місця вороги. Хтозна і які — татари чи поляки, їх усяких багато приходило, зараз вже й забулося. Пішли чоловіки з ними битися. Рубалися-рубалися, та не змогли зупинити нечестивців. Полягли всі. Пішли тоді воювати діди та хлопчаки, які тільки могли утримати зброю. І їх здолали чужинці. Лишилися одні жінки з малими дітьми. Похапали вони малят і подалися в останній притулок — на гору, за вали.

Моглиці (цвинтар, кладовище)

Завше на Поліссі були на підвищенні, ліпше вище рівня села, щоб вітьор обвивав. Сосни на них ніколи не садили. Вони у нас самонасіваюца. Моглі садити калину, скраю берези.

З моглиць не можна нічого брати до хати, нести додому. Одін хозяїн пошов і забрав старі хрести (крижи), щоб хату гріть. Покі порізав, то сам згорів. Хрести осталіса. Хто кінчив життя самогубством, того ховалі за моглицями, не ставилі хресті. Тепер такі могили в конці моглиць. Як ховають на моглицях, то спершу ставлять малий хрест, через рук — великий. На другий день, як похо­вають, несуть покойніку сніданок (лишають скланку води, ложку, а в тарілці їжу, яка була на обіді).