Безсмертя душі

Слов’яни визнавали у людині особливу сутність, звану душею. За краледворським рукописом, вбита душа виходила з горла¹, літаючи, пускалася по деревах, тоді Морена супроводжувала її у чорну ніч. Так зображався кінець людини. Від Нестора та арабських письменників ми знаємо, що слов’яни спалювали² своїх померлих, а попіл ставили в посудинах на стовпах вздовж доріг і творили тризну, чи поминки на честь померлих.

 

Свята на честь померлих, які співпадають навесні зі святкуваннями оновлення природи, молитви за померлими, свідчать, що у слов’ян побутували уявлення про потойбічне життя. Від Нестора і Льва Диякона ми дізнаємось, що, за слов’янським уявленням, порушник присяги був рабом у майбутньому. У давні часи під час поминок лили вино на могилу і ставили страву — з тією думкою, що все те дістанеться "по­кійникові. І досі між людьми на похороні є чимало обрядів, що нагадують язичництво. Наприклад, вистав­ляння меду чи молока при тілі покійника, посипання маком хати, з якої винесли вмерлого; грушка чи ігрушка — тобто, коли хлопці при покійнику забав­ляються казками, загадками, пильнуючи його про­тягом ночі.

Таким чином, смерть зовсім не означала кінець існу­вання людини. Слов’яни, однак, не мали певного місця для душ померлих. Покійники, за народними уяв­леннями, не приходять із пекла і тьми, а вилазять, як упирі й упириці, з труни і з’являються невідь звідки. Одні чинять людям зло, інші бродять без будь-якої мети світом і не знаходять собі притулку. Із усіх таких повір’їв, яких є безліч, видно, що навряд чи було певне місце для мертвих, але була віра у життя після смерті.

Душі по смерті переходили в дерева, у птахів і від­гукувалися на поклик людини, чи прибирали поперед­нього вигляду. То не був досконалий мітемпсихоз, а тільки недостатність уявлення про рай і пекло після смерті; однак було вірування про нове життя, про повернення й оновлення.

1 У такому розумінні співець Ігоря сказав вельми пое­тично: «Единъ же (Изяславъ) изрони жемчюжину душу изь храбра тела чрезъ златое ожиреліе».

2 В самій Галичині знайдено три стародавні кладовища, де викопано глиняні посудини з попелом спалених покій­ників чи попільниці; саме поблизу Судової Вишні і біля сіл Виспа і Рукомиша. Шкода тільки, що досі ніхто із учених не дослідив місцевості і не здобув хоча б один зразок для Музею Народного дому.

(Головацкий Я. Очерки старославянского баснословия или мифологии. — Львов, 1860. Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд, або Міфологія / Переклад Н. Клименка. — К., 1991. — С. 57-58).