Поховання та пошанування померлих

Мама померла в мене на руках. Вона так довго міє лієжала. Тиждень така вже лієжача була і померла... Прийшла сусідка Надя (кума). Мама померла о пів на дев’яту годину. Нарадили. Ночували коло неї. Сиділи сусіди. Свічки палили. І на другий день о пів на другу хоронили. До труни все дали: одіж, взуття. Свічки мають горіти цілу ніч. Одна догоряє, другу запальвають.

Як померла мати, то колово робили. Робили в нас, як колись. Тепер тото конфети, рис на колово беруть, а ми — ні. До нас батюшка прийшов, отправив все. Як мали отправляти на могілках, то святять хліб, кришать його у миску, кидають цукор (колись мед), заливають водою — і гето колово. Його несуть на могілки. При­цілі з могілок, молімса і їмо колово, потім обідаємо.

У нас було, як колись, оплакували покійника. Оплаквають діти, сестри, брати, якщо покійник молодий. Коли помирає старий, то оплаквають діти. Ми з сест­рою оплаквалі. Тепер так оплаквати не вміють.

Моя мати все собі приготовала вдіти — геть усе, що треба. Колись фартухі були, то мама наготовила два. Я й два поклала. Тому ми робили все, як колись. Наші люди сльози ллють, а плакти не вміють (не голосять).

(Сидорук В., Шевчук С. Поховання та пошанування по­мерлих. Духовне коло. // Етнокультура Волинського Полісся і чорнобильська трагедія (Зарічненський р-н). — Рівне, 1998. - С. 301-303).