На хуторі між двома селами, де зараз те місце
називають Голендри, жило всього декілька сімей. А одна стара жінка жила в хаті
сама. Весь вік вона хорувала і померла якось непомітно. Сусіди зразу й не
знали. Дізналися — поховали, але так нікого більше й не кликали на похорон.
Навіть оплакати бабу не було кому. Відслужили службу — і по всьому.
Але ж почала вона вночі вчащати в ті села і робити
людям усякі псоти1. Тільки смеркне, вона вже й ходить. Одному
випустить худобу, іншому курам, гусям
голови поодкручує, а далі почала братися й до людей. Бачать, вже спасу нема!
Зібралися чоловіки, відкопали могилу і відрубали їй
голову. Думаєте, помогло? Ні. Ходить, як і ходила. А збитки ще більші робить.
Як же де, не доведи Господи, побачить увечері чоловіка, вже й погнала за ним.
А що догнати не може, то так тою одрубаною головою услід йому й попустить.
Що вже натерпілись од неї, то натерпілись – ніякої
ради не можна знайти. Вже й свяченою водою могилу святили і хрести по
роздоріжжях ставили, і свяченим маком могилу кругом обсипали. Ходить, і хоч ти
плач. Але потім старі люди нараяли вирубити осиковий кілок і забити в могилу на
всю її глибину, так щоб пронизати тіло. Як тільки те зробили, то й перестала
ходити. Отаке у нас розказували.
1 Псоти — збитки.
(Зап. 1990 р.
Гороховище Любомльського р-ну від О. Матчук (1923 р. н.). Золота скриня.
Збірник народних легенд і переказів Північної Волині й Західного Полісся /
Зібрав та впоряд. В.Давидюк. — Луцьк, 1996. — С. 79-80).
Немає коментарів:
Дописати коментар