Відпроваджений мрець

Був тут у нас давно колись один чоловік. Все з ци­булею за прядивом їздив. От приїхав в одне село, став проситись на ніч. Вони кажуть, що ми б то пере­ночували, але сим’я велика, а хата їдна і в нас ще нема покою, як прийде нич.

- А що таке?

- От, — каже, — батько вмер, а після того й вогонь світимо, а всьоромно прийде нич — і не дає спати.

- А-а, я такого не боюсь.

- Ну то як хочете, — кажуть, — то й нам буде лучче — ночуйте.

І стелять йому на примостах. То колись такі-во примости були, такі доски покладяни, штири чи кіко в хати од стини до стини. То ж лижков не було. А йому вже стелять на тих примостах, а стилки приставлєють, щоб ширший було. А вин каже:

- Мені за столом стеліте.

- Ай, то нич, давайте всі вкупци.

- Стеліте, стеліте, — каже, — не зважайте, я ничо не боюсь.

Постелили.

Каже:

- Гасіте вогонь.

- Нє, — кажуть, — вогонь то вже не гасимо, бо зара прийде.

Каже:

- Гасіте. Шо то за спаннє, коли вогонь світе.

І сам взєв і погасив.

Тіко повлягалися, аж нагорі вже стукає по драбини до хати. О! Вже кричить на примостах за столом. Бере того за горло і так душить.

Він каже:

- А чого ти прийшов, не йдеш на своє місце, куди тебе завезли?! Тут тобі нема чого ходити.

Впослі поламало двери, оччинив, пушов по драбини нагору.

Той каже:

- Тепер будьте спокойни, більш до вас николи не прийде.

Ай, такі вже всі ради, так йому дєкують, так вин уже їх вимучив через те спаннє. То так говорили. Я того чоловіка ще й знала, що теє розказував.

(Зап. 1988 р. у с. Світязь Любомльського р-ну від Є. Плейтух (1919 р. н.). Золота скриня. Збірник народних легенд і переказів Північної Волині й Західного Полісся / Зібрав та

впоряд. В.Давидюк. — Луцьк, 1996. — С. 80-81).