Про те, як мрець приносив вечеряти ткалі

Раз ото ми довго сиділи з вечора, да й забув, чого: чи гарбуза дожидались, покуль іспечеться, чи, може, лишень, чи не капусту шаткували на сьомім дні. У нас, бачите, така заведенція, що коли хто хоче, щоб удалась капуста, то треба зачинать шаткувать на сьомім дні, як молодик настане. Сидимо ми да си­димо, що аж спати уже захотілось, а далі і стали балакать то про се, то про те. Толковали тут і про капусту, і про буряки, і хто як пряде, і що на тім світі буде, хто празників не глядить, і які приведення кому були. Да як стали про все вже розказувать, так хто попереду вже спать хотів лягать, то вже боявся із місця зійти, щоб перейти туди, де хто послався. А нікому, здається, не було страшніше, як мені, бо я таки і з роду боюсь сіх відьом да маняк... Дух Святий при нас і при душах наших! Марта наша, поглядівши у вікно, да й каже:

- Чи не принесе й нам вечеряти мертвець, так як Одарчиній матері?

А ми й стали питати, коли і як? Марта аж розсердилась, що ми не знаєм, да й каже:

- Чи вам по три годки, чи що, що ви цього не чули?.. Сидить, — каже вона, — покійна да й тче плахту. А вона, бачте, на всій околотиці перва була ткаля: уже чи синятку, чи семирогу, чи колещату, або й закладану шовкову, та так, як на бомазі випише. От, як була вона такая ткаля, дак одусюди несуть їй тії плахти. День і ніч, було, сидить да все тче, да все тче. Отак вона раз сиділа довго, що вже всі люде давно й спать полягали.

Коли ж хтось у двері стук-стук да питає:

- Чи ти, кумо, іще не вечеряла?

А вона каже:

- Ні, — да чогось і стало їй так страшно! І думає собі: «Хто ж би це такий?»

А далі, вставши із-за верстата, і давай хрестить вікна й двері.

Аж тут як загуде щось надворі, ніби вихор! А далі і ходить коло хати да й рохає, як свиня; а далі вже одчиняє й двері. Двері були замкнуті, а воно так і від­чинило. Увійшло в сіни да, причинивши хатні двері, як пирхне! А далі погляділо по хаті да й каже:

- Ну, щаслива ж ти. А я тобі принесла вечерять.

Да як покаже, дак зовсім її покійний чоловік.

А Одарчина мати як глянула, так зразу і бухнула на землю, да на третій, чи на четвертий день і Богу дух віддала.

(Записки о Южной Руси / Изд. П. Кулиш. — СПб., 1856. — Т. 2. — С. 42-43. Записки о Южной Руси / Изд. П. Кулиш (Репринтное издание). — К., 1994. — Т. 2. — С. 42-43).