Про те, як мати бачила мертвого сина

Одна жінка довго плакала по синові. “Коли б мені його побачити хоча би мертвим!» От люди й порадили їй піти вночі у церкву, як зійдуться усі мерці, да взяти, про случай, і півня. Пішла вона і стала коло церкви. Як опівночі дивиться — іде з кладовища гурба мерців; а між ними і її син. Іде і несе відро сліз: ото що мати наплакала. Як побачила його між мерцями, да з ляку як кинеться тікати додому. А він почув материн дух да за нею! От вона давай скидать з себе одежу. Що скине, то він ухопить і розірве; що скине, то він ухопить і розірве. Да вже як добігла до порога, тоді півень: «Кукуріку!». Мертвець упав, а вона через день і вмерла.

Синові тяжко, як мати по йому тужить; а матері весело лежать, як діти плачуть по ній.

 

(Записки о Южной Руси / Изд. П. Кулиш. — СПб., 1856. — Т. 2. — С. 42-43. Записки о Южной Руси / Изд. П. Кулиш (Репринтное издание). — К., 1994. — Т. 2. — С. 43).