Мертві на весіллі

Служили два товариші разом у війську. Відслужили, прийшли додому та й один з них умер. А другий Василь так його любив, що майже щодня приходив на цвинтар і плакав то на маминім гробі, то на товаришевім.

Але цей хлопець ходив до дівчини і надумав женити­ся. Прийшов перед весіллям на цвинтар та й знову плакав. Так плакав, що заснув на гробі свого товариша. Сниться йому, ніби товариш говорить:

- Приходиш, Василю, плакати за мною, але женишся і на весілля мене не просиш. Коли надумаєш мене просити, проси з товаришами.

Пробудився Василь та й запросив мертвого разом з товаришами на своє весілля. Прийшов до молодої та й розповідає. А в молодої був старий дідо. Вислухав молодого й каже:

- Недобре, синку, що ти запросив мертвих на весіл­ля. Коли вони прийдуть, то все розвіють у ніщо. Давай будемо розбирати в хаті передню й застільну стіни.

Люди сходяться на весілля, а тут розбирають стіни в хаті. Позасідали гості за столи, а дідо бере два мішки пшениці й розсипає по хаті. Розсіяв зерно, а тут як не звіється вітер! — йде Василів товариш разом з това­ришами. І так багато тих товаришів, що кінця їм не видко. Кожен іде до хати й бере одне пшеничне зерно.

Так вони йшли і йшли, брали по зернині й визбирали геть усе, а Василів товариш ішов напослідку, і йому зерна не стало. Він тоді став на порозі й докірливо помахав на Василя пальцем.

Два мішки пшениці мертві забрали, і всі через хату пройшли.

(СУС 567. Зап. С. Пушик у 1975-1979 рр. від Д. Юрчак в с. Полик Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. Золота вежа: Укр. народ, казки, легенди, притчі, перекази, загадки та приповідки / Упоряд., зап. текстів С. Пушик. — Ужгород, 1983. - С. 182).