Шапка мертвеця

Ходили на вечорниці дівки та й хлопці. Та й кажуть раз хлопці єден до другого: «Зложимся та підем по горівку!» Але кожен ся бояв іти до корчми, бо була темна ніч. Тогди єдна дівка каже: «Ой, ви ся боїте, а я би сама пішла!» Та й пішла тота дівка по горівку.

Іде она через цвинтар, а там стоїть якійсь хлоп. Она гадала, що то котрий хлопець вийшов її пуджати та й каже: «То ти мене пуджаєш?» Та й го штовхнула та й пішла далі. Взяла она в корчмі горівки, іде вже назад, а той хлоп все ще стоїть. Тогди она вже розгнівалася та й зірвала з него шапку, ударила го шапкою по писку і пішла. Прийшла до хати на вечорниці та й каже: «Якійсь мене дурень пуджав, але-м му здерла шапку! Чия то шапка? Признавайтеся!» Они ся там дивят на ту шапку, а на ній є такий знак, що вінець був¹. 

А тогди хтось прийшов під хату, запукав до вікна та й кличе: «Віддай мені шапку!» Тогди дівка дала тоту шапку хлопцям і каже: «Та киньте ту шапку через вікно!» (бо ся сама вже бояла). Але той каже: «Як єсь ми її здоймила, так мені тепер сама заложи!» Але она боялася — не пішла.

Та й той мертвець так щоночі приходив під її вікна і все казав, аби му шапку заложила на голову. Що робити? Порадився єї отець з ксьондзом та й врадили так, що треба вже дівку відвезти на цвинтар ік тому мерлому. Зробив той отець велику комашню, запросив п’ять ксьондзів, тогди вложили тоту дівку в труну і повезли її ги умерлу на цвинтар. Взяли там ксьондзи відправляти молитву, а той умерлий вже там стоїть. Тогди вже тота дівка взяла му закладати шапку на голову, але він її як ухопив, як поніс, то розніс її по кісточці по цілім цвинтарі.

¹ Хлопців хоронять звичайно в шапці, прикрашеній вінком із свіжих листків і квіток. — Прим, записувача.

(Яворский Ю. А. Памятники галицко-русской народной словесности. — К., 1915, вып. 1. — С. 30-31. Пор.: Народні оповідання й казки. (Етнографічні матеріали) / Зібрані В. Кравченком. Житомир [б/д]. — Т. II. — С. 65-66, № 72, «Чорт і дівка». Легенда зап. 1907 р. в с. Слободище Житомирського пов. від Д. Климця. Легенди та перекази / Упоряд. А. Іоаніди. — К., 1985. — С. 153-154).