Мерці

Та все стихло. Човен повернув і став огинати бере­говий виступ. Раптом гребці опустили весла і втупились у щось застиглими очима. Застиг і пан Данило: страх і холод проник у козацькі жили.

Хрест на могилі захитався, і тихо підвівся з неї висхлий мрець. Борода до пояса; на пальцях кігті довгі, ще довші, ніж самі пальці. Тихо підняв він руки догори. Обличчя все затремтіло у нього і скривилося. Страшну муку, видно, терпів він.

- Душно мені! Душно! — простогнав він диким нелюдським голосом.

Голос його, мов ніж, краяв серце, і мрець раптом пішов під землю. Захитався другий хрест, і знову вийшов мрець, ще страшніший, ще вищий, ніж перший. Увесь заріс. Борода по коліна, і ще довші кістяні кігті. Ще страшніше закричав він:

- Душно мені! — і зник під землю.

Похитнувся третій хрест, підвівся третій мрець. Здавалося, самі тільки кістки підвелися високо над землею. Борода по самі п’яти; пальці з довгими кігтями вп’ялися в землю. Страшно звів він руки вгору, неначе хотів дістати місяць, і закричав так, ніби хтось почав пиляти його жовті кістки...

(Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки. — К., 1982.— С. 136).