Мрець з галушкою в зубах

Увечері, трохи, може, раніш, ніж оце тепер, посідали вечеряти: небіжчиця теща, небіжчик тесть, та наймит, та наймичка, та дітей штук, із п’ятеро. Теща одсипала трохи галушок з великого казана в миску, щоб не були такі гарячі. По роботі всі виголодались і не хотіли чекати, доки прохолонуть. Ото понастромлювали на довгі дерев’яні шпички тії галушки та й почали їсти. Аж тут хтозна-відкіля взявся якийсь чоловік, якого він роду — бог його знає. Проситься він і собі до трапези. Як не нагодувати голодного чоловіка! Дали і йому шпичку. Тільки ж гість лигає галушки, наче корова сіно. Доки ті з’їли по одній і опустили шпички по другій узяти, дно було гладеньке, як панський поміст. Теща насипала ще; думає, гість наївся, то буде уминати менше. Куди там! Ще краще взявся трощити! І другу спорожнив. «А бодай ти подавився цими га­лушками!» — подумала голодна теща; а той раптом похлинувся та й упав.

 

Кинулись до нього — а він уже й Богові душу оддав. Подавився.

- Так йому, ненажері клятому, й треба! — сказав голова.

- Так воно так, та не те вийшло: з того часу спокою не було тещі. Що тільки ніч зайде, мрець і тарганиться. Сяде верхи на комин, проклятий, і галушку держить у зубах. Удень тихо, і не чути про нього; а скоро почне примеркати, глянеш на хату, а він уже й осідлав, собачий син, комина...

- І галушка в зубах?

- І галушка в зубах.

(Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки. — К., 1982. — С. 65-66).