Як гроші перебігали з одного місця в друге

«Баба бачила, — свідчить інформатор з Полтавщини, — як гроші перебігали з одного місця в друге: біг червоний, як жар, хлопець, увесь у червоній одежі. Так і зашумів. Кажуть, що якби в той час було його чим ударити, то грішми розсипався б».           

(Рукоп. від. ІМФЕ, ф. 1-7, од. зб. 785, арк. 40).   

От тобі і скарб

Чому се по нашому селу, Джигунівці, але не видно, щоб хто по вулиці шлявся? Таки і малої дитини не побачиш. Уранці схопилося сонечко таке веселеньке і зараз обогріло усюди. Де була яка калюжка після учорашнього дощику, не забарилася висохнути, а де ще дуже у холодку зоставався сніжочок, так і той усе потроху пропадав, бо весіннє сонечко де його тільки забачувало, так його і злизовало. На небі хоч би тобі хмариночка: пташечки співають веселенько; травонька по вгородам зеленіє, як те сукно; дерево, а вже не яке, як та верба, розпукується... Ото десята була масна, і Юрія припадало на великодних святах, так і весна прийшла упору, і до Великодня зійшла повідь, і у полі усе якраз іде добре, і от об Юрії ворона у житі сховається, і тим-то на сей день так надворі тепленько і усюди, мов рай, так весело!

Про клад

Були собі дід і баба, і мали вони собі просо на полі. Все дід його стеріг. Раз прийшов пообідати додому та й каже:

- Біжи, сину, постережи просо!

От пішов син стерегти просо. Іде він і чує, щось каже в просі:

- Ось і хлопчик іде, і пундик несе... Як візьму я хлопчика за волоса, закину хлопчика в чорні ліса. Як почну я хлопчика терти та м’яти, то не буде кому хлоп­чика обороняти.

Скарб

Раз на Зелені свята зібралось парубоцтво шукати скарба. Узяли з собою заступи, лопати і горілочки не забули та й пішли у степ. Ідуть біля Павлусевої хати, от один парубок і каже:

- Знаєте що, хлопці! Візьмемо з собою на щастя Павла Лежня (таке приложили йому прізвище), то вже певно знайдемо скарб: він такий щасливий, що такого і на всьому світі не знайдеш!

Котел з червінцями

Раз коло Луки хлопці пасли гуси. Але бачать — щось пливе: кіш — не кіш, скриня — не скриня. Аж підпливає ближче — а то залізний котел, а в ньому червінці так і сяють. Хлопці підійшли, нагорнули в запіл і пішли додому. Як побачили батько і мати, що це червінці, так і побігли до озера з ціхою¹. Але тільки протягли руки, а котел зараз і пірнув у воду. Тих грошей всіх ніхто не може забрати.

Заворожені гроші

На Татарській горі йшло три чоловіки з ликами, аж дивляться — щось блищить. Один побачив — побіг, а ті й собі за ним слідом, а то гроші з-під землі вийшли пресушуватися. Якби один біг, то, може, вони були б на місці лежали. А вони як зачали усі бігти, то тії гроші й поховалися. Почали вони гребти пісок на тому місці, то знайшли шість карбованців, а ті решта встигли вглиб закопатися.

Заворожений скарб на Світязі

Жав раз чоловік жито у полі коло Світязя. А з ним дівчинка маленька. Зайде вона до озера, набере чер­вінців та й каже:

- Тату, а подивіться, які в мене гарні черепки.

А він:

- Та ну тебе з твоїми черепками!