Скарб у льоху

Була тутай недалечке багата удова, а у неї — три сини; тілько вона жодного з них не любила. От якось вона й заслабла, чує, що вже пора вмирати. Оце вона й думає: «Не стане мене на світі, усе моє добро дос­танеться синам. Нехай же нікому ліпше, як їм достанеться». Вночі узяла вона котел, де були гроші, понесла у льох да й «замовила» двері, щоб не можна було нікому туда ввійти. Пішла знов у хату, застогнала да на другий день і вмерла.

А сини зараз до котла. Бачать, на том місці нема нічого. Шукали-шукали — ні, так-таки й нема, як у воді згинуло. От вони й забули про нього. Тілько щось треба було до льоху; єден син і пішов. Одчинив він двері, а щось як штовхане його, то він аж впав, мало що не вмер.

Від того часу не можна навіть підступитися до льоху, бо треба натрапити таку «мову», щоб зараз двері одчинились. А як ти його натрапиш?

 

(Легенди та перекази / Упоряд. А. Іоаніди. — К., 1985. — С. 62).