Нечистий скарб

Запорізькі клади скрізь закляті: скільки б людей їх не копало — не даються! Мій чоловік сам ходив. От викопали вони так, як великий погреб — увійшли; ну, а взять нічого не можна! Треба одмолиться стільки років, на скільки він заклятий!

От і у Потьомкіну саду є, саме там, де каміння ве­лике: і щопразника вони й виходять — саме під Ве­ликдень!

З наших один раз одважилось чоловіка чотири; мені тоді ще літ 12 було (тепер оповідачці 40), я у Ковалихи служила: от і пішли вони, один жонатий, троє холостих, з ломами, з лопатами, саме у велику ніч. От зачали бить ломами; що стукнуть, то воно й гуде! Вони далі копають: от-от, чують, вже близько, добре чують, що залізна скриня. Аж коли воно виходить та й сіло на другому каменю недалеко від них і дивиться, а далі й заговорило:

- Копаєте, — каже, — а чи ж ви принесли голову, щоб туди покласти?

(Значить, щоб замість кладу та голову чоловічу йому покласти, тоді воно й дасть, а без того зроду не візьмуть!).

Вони й полякались насмерть — покидали й ломи, й лопати та й повтікали. Звісно, дурні: треба було б роз­питати, яку то йому треба голову — чи християнську, чи яку другу?..

- Та вже ж, звичайно, їм християнську треба!

(Су­воро перебиває друга¹).

- Може, воно так і думало (продовжує перша), щоб один з їх чотирьох ліг туди, а щоб трьом скриня дісталась; а вони й полякались! Та й позаганяло ж їх: чи то з переляку, чи так, а додому тільки один до­брався. Других ледве одшукали: хто під тином, а хто й

поза тином! Та й тяжко всі переболіли — так покалі­чило їх воно!

¹ Тобто, друга оповідачка. — Упор.

(Зап. у 80-х роках XIX ст. у Новограді-Волинському пов. Волинської губ. Киевская старина. Ежемесячный истори­ческий журнал. — К., 1884. — Кн. X. — С. 546-547.

(Известия и заметки). Легенди та перекази / Упоряд.А. Іоаніди. — К., 1985. — С. 62).