Золота скриня

Пішла в Пульмі жінка жати з дівчинкою. Дитина ще маленька була, не так щоб помагати, от не було кому глядіти, то вона й забрала.

Не стало в неї води. А там недалечко озеро. Вона й вирядила ту дівчинку по воду. І нема й нема тої дівчини. Вже й гадка кортить, де вона, чи хоч не втопилася? Коли то йде те дитя і щось в заполі несе.

 

- Набрала води?

- Ні, — каже.

- А що несеш?

Каже:

- Черепашок набрала.

- Яких черепашок?

- А ходіте, — каже, — побачите.

Пішла жінка — а там золото в тому заполі.

- Де ти, — каже, — його набрала?

- В озері.

- Де в озері?

- Ходіте, — каже, — я вас заведу.

І правда: підійшли до самої води — плаває скриня! Одкрита і золото так і сяє проти сонця. Тільки жінка і руку простягнула, щоб набрати, а скриня — «хляп» —  і пішла помаленьку під воду.

А дівчинка брала, скільки хотіла, бо вона ж багатої не заздрувала. Може, взяла там з пригорщу.

(Зап. 1988 р. у с. Світязь Любомльського р-ну від Єви Плейтух (1919 р. н.). Золота скриня. Збірник народних легенд і переказів Північної Волині й Західного Полісся /

Зібрав та впоряд. В. Давидюк. — Луцьк, 1996. — С. 54-56).