Зачарований скарб

А то ще так було у нас. Орав еден чолов’яга поле. Йде да й гукає на коней. Тілько — цвяг! Що це таке? Глянув він, аж там ціла скриня, мабуть, з грошима. От він нахилився, сам трясеться — хоче вхопити. Тілько що він руку до нього — то зараз у землю. Мучився він, мучився, знов піднявся — скриня знов наверсі.

- А, бісово навождєніє!

Постояв він трохи, а потім як не грохне на землю, а сам хапає. Де там! Скриня ще ліпше пішла донизу.

Пішов він до села, розказав людям, що діється. Усі ходили й бачили тую скриню, а не єден не вхопив, бо є така «мова».

 

(Зап. у 80-х роках XIX ст. у Новограді-Волинському пов. Волинської губ. Киевская старина. — К., 1884. — Кн. X. — С. 546-547. Легенди та перекази / Упоряд. А. Іоаніди. — К., 1985. – С.63 - 64).