Свиридова могила

Був, кажуть, колись чоловік Свирид. То як дождався Великодня, то й думає собі:

«Кажуть люди — Велик­день. А побачу я, чи справді великий день? Чи багацько я виору?»

І от, на самий перший день світлого празника, запряг він до плуга волів да й з наймитами й пішов орать. Люди ж в церкві Богу моляться, а він оре. Уже й виходять зі свяченими пасками додому, на дзвониці, в дзвони дзвонять, а він ще оре. Тільки що почали, може, скибу десяту одкидать, аж під землею щось загуло страшно-страшно, так, як часом далекий грім загуркотить, і Свирид разом з волами так і провалився скрізь землю. А на тім місці стала могила. Вона й досі зветься Свиридова могила¹. То, кажуть, як інколи прийдеш на ту могилу да приложиш ухо до землі, то все неначе хто волів далеко поганяє, так і чутно: «Гей, гей!» 

¹ Свиридова могила знаходиться в с. Красилівка, в 15 верстах від Борзни Чернігівської губ.

(Зап. В. Білозерський біля м. Борзна Чернігівської губ. Украинские народные предания. Собрал Кулиш П. —II Москва, 1847. — Кн. 1. — С. 69. Пор.: Галицько-руські народні легенди / Зібрав В. Гнатюк. Т. 2.— Етногр. зб. — Львів, 1902. — Т. 13. — С. 102-103. Легенди та перекази / Упоряд. А. Іоаніди. — К., 1985. — С. 126).